Три світові моделі розвитку електромобільної інфраструктури. Яка слушна для України?

19 02 2016

Коментарі:

0
 Лютий 19, 2016
 0
Категорія: Новини

Електромобілі поступово набувають популярності, але, щоб ними можна було користуватися у масштабах країни, потрібна відповідна інфраструктура. Cпівзасновник компанії ElectroCars  Олександр Кравцов порівняв три національні моделі розвитку електромобільної інфраструктури (США, Китай і Європа).

У США наразі три лідери на ринку зарядних станцій: Charge Point, Blink і AeroVironment. Про Teslaварто мовити окремо – своя чітка аудиторія та стандарти її суперчарджерів розраховані на електрокари тільки цього виробника (хоча Tesla заявляла, що програмне обмеження можуть зняти будь-якої миті за рішенням компанії).

Усі згадані виробники вийшли на ринок разом із початком продажу найпопулярнішого електромобіля Nissan Leaf у 2010 році, або й навіть раніше – в 2008-му, коли запрацювала урядова програма субсидування електрокарів. Вона передбачала податковий кредит для гібридного електротранспорту, який діятиме до моменту, поки щорічно не почнуть продавати 250 000 таких автівок. Ці пільги стосувалися також інфраструктури – компенсація за установку публічної зарядної станції сягає 50%, але не більше 25 000 доларів.

Таким чином, станом на 2016 рік США розвинули одну з найбільших інфраструктурних мереж для електрокарів у світі – 30 868 зарядних пристроїв, без урахування домашніх. За щільністю зарядок Штати можна порівняти з Японією (хоча ця країна – радше лабораторія інновацій, я поки не розглядатиму японської інфраструктурної мережі).

І це попри те, що для більшості американців електрокар є другим автомобілем у сім’ї, і вони найчастіше заряджають його від розетки у своїх приватних будинках. До речі, існує дослідження, згідно з яким третина елетромобілістів заряджають свій засіб пересування максимум у трьох місцях: удома, в офісі та на станції біля супермаркету. Це впливає на вибір між провайдерами. Також у країні діють публічні безкоштовні зарядні станції. Уряд забезпечив умови, що дозволили бізнесу вирости, а потім підключилася конкуренція.

У Китаї розробили програму, відповідно до якої мільйон зарядних портів установлять до 2020 року. Якщо американський підхід – це підтримка для бізнесу, то у Китаї – чистої води держпрограма.

Як же на неї відреагував ринок? Четвертий квартал 2015 року виявився зворотним моментом. За рахунок пільг для компаній, що реалізують електрокари, Китай перетворився на ринок електромобілів №1. У «чорну п’ятницю» Ілон Маск запустив розширену пропозицію – Tesla Model S продавали на $ 12 000 дешевше у Китаї, ніж у Штатах. Це свідчить, що американський виробник робить ставку на Піднебесну.

У Європі працює мікс моделей. З одного боку, уряд Німеччини прогнозує появу мільйона автомобілів із електродвигуном у країні до 2020 року, з іншого – Норвегія, яка ще від 90-х стимулювала громадян переходити на чистий транспорт (скасування імпортного мита, ПДВ і дорожніх платежів). Тобто, європейці розробляють стратегії, подібні до китайських, і стимулюють ринок електромобілів комплексно – у тому числі й розвитком інфраструктури.

Згадаємо, до прикладу, Естонію: її інфраструктуру вважають найвдалішим проектом. За рахунок держпрограми естонці встановили швидкісні зарядні станції по всій країні – і це забезпечило власникам електрокарів мобільність та комфортне пересування.

У Європі саме бізнес підштовхує інфраструктуру до розвитку. Поки ми не бачимо там глобального гравця, але вже працюють чимало зарядних провайдерів. Найпрогресивніший та найзрозуміліший (у плані сервісу) з-поміж них – голландська компанія Fastned, що побудувала півсотні швидкісних зарядних комплексів у Голландії й націлюється на всю Європу.

Якщо мовити про сервіс і доступ до станцій, наведемо приклад Норвегії. Подорожуючи країною, ми побачили: щоб зарядити там машину, потрібно добре орієнтуватися в різних місцевих опціях. У них немає єдиного підходу, зате працюють локальні ініціативи. В Осло, наприклад, паркування й зарядка безкоштовні для резидентів міста. Яким чином скористатися послугою можуть жителі інших міст, ми не з’ясували. Втім, взявши машину в оренду саме в Осло, разом із нею отримали і ключ до місцевих зарядних станцій.

Швидкісні зарядки у Норвегії платні, а муніципальні – безкоштовні, але вони заряджають довше. Крім того, офіційні дилери електромобілів, такі як Nissan, дозволяють «заливати» авто на своїх станціях безкоштовно.

Яким може бути український кейс?

За сучасного розвитку акумуляторів користувачеві середньостатистичного електрокара із запасом ходу в 300+ км вистачить підзаряджатися на малопотужних міських станціях. За 16 годин простою авто (8 годин роботи плюс стільки ж відпочинку) можна спокійно набирати «повний бак», приєднавшись до звичайної мережі.

Міська інфраструктура потрібна біля офісних будівель і торговельних центрів, частково на муніципальних парковках. А у спальних районах добре було би встановлювати недорогі станції низької потужності, 3 кВт цілком досить. Окрім того, якщо заряджати електромобіль уночі, це не лише вигідно через низький тариф, а й вирішує проблему недовантаженості мережі у нічний час.

Але, щоб бум електротранспорту у найближчі роки таки настав, на українських шляхах мають з’явитися саме швидкісні зарядки. Інакше електромобіль залишиться винятково «сітікаром». Зарядні комплекси, в тому числі й менш потужні, повинні стояти щоп’ятдесят, а то й щотридцять-сорок кілометрів. Коли поїздка до Львова чи Одеси на масовому електромобілі перестане бути екстримом, він сміливо увійде в українські родини як авто №1.

І Європі, і в Україні саме бізнес-ініціатива найсильніше вплине на кількість електрокарів на дорогах. Хоча, швидше за все, потрібен мікс трьох ініціатив. По-перше, муніципальні зарядні станції – переповнені мегаполіси потребують власної програми, яка би знижувала забрудненість повітря. Якщо створити 5% паркомісць, обладнаних зарядками, то через 5 років у нас буде понад 10% авто з електродвигуном.

По-друге, ясний меседж від влади власникам торгових приміщень: вони отримають додаткові потужності для установки зарядної станції – або, як мінімум, просту незабюрократизовану процедуру – якщо вирішать обладнати паркомісце станцією за свій рахунок.

І, по-третє, коридори суперчарджерів на трасах – там потрібні хороші швидкісні зарядки. Для бізнесів HoReCa, розташованих уздовж трас, установка швидкісної станції може бути проектом із реальним періодом окупності (за рахунок збільшення оборотів основного бізнесу).

Європейські підприємці вже стратегічно розглядають установку швидкісних станцій. Найімовірніше, це усвідомлять і наші бізнесмени. Ринок електромобілів у Європі зростає, і через 3-5 років до нас звідти нахлинуть десятки тисяч електромобілів із пробігом. Тоді той, хто виявився далекогляднішим, зніматиме вершки.

Ця перспектива вже зараз є стимулом для нашого виробника зарядних станцій – і для бізнесу в цілому. Екосистема електромобілів в Україні тільки формується. Але вже нині варто підготувати київський Поділ або стару Одесу до змін. І, звичайно ж, окремо слід подумати про громадський транспорт.

Автор: Олександр Кравцов, співзасновник компанії ElectroCars

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *