На Nissan Leaf в Монте-Карло: день п’ятий, Братислава-Любляна

8 06 2015

Коментарі:

0
 Червень 8, 2015
 0
Категорія: Новини

Зранку розподіляємо команду навпіл: електрокар їде на офіційний старт, а група підтримки допрацьовує у хостелі. Недоспані й неуважні, плутаємося у місці зустрічі і тупимо, поки, нарешті, всі позбираємося докупи.

Побачивши нашу волю до перемоги й оцінивши обмежені ресурси акумулятора Leaf на фоні Tesla та інших «важковаговиків» марафону, організатори трохи змінюють маршрут, виключаючи звідти гак до Угорщини. А ще нам і «Запорожцю» дозволяють не заїжджати на контрольні проміжні станції. Головне, щоби до вечора були у Любляні.

DSC_1624_1

Бачимо паралелі між Україною й нашими двома синьо-жовтими машинами. Чемні й упевнені у своїх силах європейці на дорогих Tesla щиро прагнуть нам допомогти, але стартові умови дуже нерівні. Вони долають свої маршрути, спираючись на розвинену економіку. Ми, захекавшись, наздоганяємо, маючи значно менше ресурсів, але набагато більше ентузіазму й молодості.

Минаємо спальні квартали Братислави, умовну Троєщину, але кольоровішу, аніж Троєщина оригінальна. Люди, що мешкають у крайніх будинках, уже через поле бачать із вікна Австрію із електровітряками. Близенько вони всі тут у Європі розташувалися! «Так, зараз заїжджаємо на найближчу заправку, – каже Андрій. – Треба купити він’єту і наліпити на машину: без неї в Австрії заробимо штраф».

DSC_1685_1

І от уже й сама Австрія: в’їзд у неї ще космічніший, аніж у Польщу. Вітряків тут, у буквальному значенні, неміряно: і великі, і малі, все поле усипане ними до обрію. «Вони такі гарні, зовсім не псують пейзажу! От би й нам такі на Чернігівщину,» – мріє Сашко.

Поступово наростають гори. Сьогодні дуже довга дистанція, тому ми вирішуємо не втрачати час у пошуках зарядок, яких може і не бути, а у критичний момент доливати батарею рекуперацією. На відміну від учорашнього дня, сьогодні ми правильно обрали ритм і дороги, тому не виснажуємося. Хоча дорога буває складною за рахунок постійних різких поворотів та різниць висоти. Навколо краса неймовірна. Доглянуті австрійські села зі старими мурованими церквами і замками в горах.

DSC_1823_1

Що починається Словенія, помічаємо лише по дуже символічному кордону і зміні мови вивісок. І ще ми розважаємося у дорозі, слухаючи у кожній країні місцеве радіо й намагаючись щось зрозуміти. Інколи чужі слова звучать кумедно для нашого вуха. Наприклад, словенське слово «возідло» на позначення машини.

Потім маємо трохи часу відпочити у неспішному Маріборі. Після цілоденної спекоти вечірня тінь на центральній вулиці (плюс вільний вайфай) додають нам настрою. Здається, сьогодні ми цілком компенсуємо учорашній невдалий день. У Маріборі заряджаємося від зарядок, змонтованих організаторами марафону. Про всяк випадок вирішили перевірити CHAdeMO-станцію, позначену на мапі. Опа, вона не працює! Якби покладалися тільки на неї, могли би втрапити у халепу.

DSC_1846_1

Перед виїздом до нас підходить місцевий дядько. «А чого ви зараз із Росією воюєте? Ви ж раніше друзями були?” – запитує він. “Ну, ви теж колись із сербами дружили, а тепер їх ненавидите», – знайшовся Андрій. На цьому тему політики було закрито.

Від Марібора до Любляни мало того, що чудові ландшафти, та ще й дорога постійно веде вниз. Це дає нам змогу зберегти заряд. Десь посередині шляху Саша раптом оголошує: «Увага, друзі! Вітаю, щойно ми проїхали наш двотисячний кілометр у цьому турі! Дві тисячі кілометрів по Європі за чотири дні на екологічному транспорті без жодної сплаченої гривні за заправку». Так, сьогодні ми задоволені.


Всі фото: Ірина Брязгун

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *