На Nissan Leaf в Монте-Карло: день сьомий, Падуя-Кунео

10 06 2015

Коментарі:

0
 Червень 10, 2015
 0
Категорія: Новини

Сьогодні на нас чекає тяжкий відрізок шляху Італією у 540 км, тому організатори призначили виїзд на восьму ранку. Прокидаємося ще під враженням од вечірньої Падуї: вона просто причаровує! Що далі углиб Європи, то особливіші міста. Падуя наскрізь просочена ароматами п’янких південних квітів, укрита мережею старовинних арок, прикрашена давніми статуями.

Перший збій на місці зарядки у підземному паркінгу під готелем. Вночі щось пішло не так, батарея нашого Leaf залита тільки на 60%. Вирішуємо після офіційного старту швиденько зганяти на CHAdeMO під торговим центром IKEA, який ми проминали зовсім неподалік.

DSC_2248_1

І справді – он IKEA, бачимо її, але прямого з’їзду із траси немає. І починається наше петляння у павутині складних розв’язок і трас. Жодного людського вказівника, не уявляємо, як покупці сюди добираються. Треба бути дуже наполегливим, щоб таки не плюнути на ідею з «Ікеєю» і не рушити додому. Нам плювати ніяк не можна. Коли, нарешті, добираємося до зарядки і підключаємось (а вона безкоштовна), можемо спокійно зітхнути. Тепер би кави попити: ми так поспішали зранку, що не поснідали.

Ех, розчарування: до відкриття IKEA – понад годину. А сусідній супермаркет теж працює тільки з 9:30. Не поспішають вони зранку. Треба десь тулитися, поки Leaf не зарядиться. Ми дістаємо з машини каремати, влаштовуємося на них, Андрій виймає із багажника гітару. Лежимо-засмагаємо, регочемо і співаємо «Лента за лентою». Зрештою, саме такі моменти й запам’ятовуються, буде що весело переказувати вдома.

DSC_2201_1

Рушаємо на маршрут і майже одразу ж застигаємо у тридцятикілометровому корку, який тягнеться аж до Верони. Цього ще тільки бракувало! Дотягуємося до першого ж з’їзду, платимо за вихід із траси і беремо дрібні сільські дороги, паралельні до нашого маршруту. Організатори тимчасом шлють смутні есемески: схоже, корок поглинув усіх учасників ралі.

Не ми одні такі розумні: чимало фур теж намагаються прорватися через села. «Це якийсь фестиваль фур,» – сміється Андрій. Уже зовсім скоро сміятися нам перехотілось: корок перекочував із основної траси на запасну. «Погляньте, на узбіччях – чудові виноградні плантації, що вбирають у себе свинець із автобану. Зовсім скоро ми зможемо придбати екологічно чисті напої звідси у нашому київському супермаркеті», – іронізує Сашко.

DSC_2258_1

Ще деякий час сунемося помалу, а тоді вирішуємо знову повернутися на трасу. Здається, рух там уже швидший відносно нашої сільської дороги. Наступна зупинка – на CHAdeMO у Вероні. Але спершу ми промазуємо повз з’їзд із автобану. Халепа! Дороги у Італії платні, доведеться ще раз потрусити гаманцем.

Зарядна станція розташована на території представництва Nissan. Поки електрокар «обідає», Андрій із Сашком спілкуються з місцевими менеджерами про розвиток електромобілів у наших країнах. Хлопцям дозволяють оглянути нову модель, виставлену на продаж: електричний мікробус. Саме такого часто бракує нашим дрібним бізнесменам. Зарядна станція розташована у зовсім промисловому районі, тому у нас не вийде помилуватися центром Верони.

DSC_2450_1

Далі – шлях на Мілан і наступний пошук зарядки. Цього разу нам не щастить: адреса, вказана у інтернеті, надто розмита і охоплює собою значну складську територію. Охоронець при вході зовсім нічого не знає. Ми знаходимо іншу станцію – не швидкісну – у сусідньому кварталі, але вона, на жаль, не працює. Мабуть, знову наш вихід – зарядка на буксирі. Хоча… Десь там під Міланом на автозаправці позначена ще одна CHAdeMO. Спробуємо?

Ця станція, на відміну від попередьої, існує. Вона справді швидкісна й безкоштовна. Тут ми знайомимося з італійцем Массімо, який їде на щойно придбаному (навіть крісла ще у поліетилені) – електричному Renault Zoe. Італієць дуже привітний, дозволяє познімати свою машину, натомість цікавиться нашою. Ми радісно розмовляємо, відтак даруємо йому два прапорці на автівку: український і групи ElectroCars.

DSC_2547_1

Від Мілану до Кунео – більше 200 км шляху і жодної зарядки. Рекуперації нам таки не уникнути, і робити це треба буде на сільських дорогах, а не автобанах. Ми повільно їдемо в бік Кунео, розмовляємо у машині, щоб не позасинати від утоми за кермом. Ще трошки, ще…

О другій ночі ми таки на центральній площі Кунео. За збігом обставин, там якраз команди «Запорожця» і організаційної підтримки з Києва. Вони нас зустрічають захопленими вигуками. А потім ми гуртом співаємо гімн України посеред нічого Кунео і йдемо на кілька годин поспати. Завтра – фінал марафону.

Всі фото: Ірина Брязгун

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *